ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ПЕРЕКЛАДОЗНАВСТВА


Львівський національний університет імені Івана Франка

ISSN 0320–2372. ІНОЗЕМНА ФІЛОЛОГІЯ. 2020. Випуск 133. С. 250–251


ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ПЕРЕКЛАДОЗНАВСТВА:

ПЕРШИЙ КОМПЕНДІУМ ЗНАНЬ З ТЕОРІЇ ПЕРЕКЛАДУ УКРАЇНСЬКОЮ


Рецензія на енциклопедію:

Енциклопедія перекладознавства: у 4 т. Т. 1 : пер з англ. /за ред.: Іва Ґамб’є та Люкван Дорслара; за заг. ред. О. А. Кальниченка та Л. М. Черноватого. Вінниця: Нова Книга, 2020. 552 с.



Перекладне видання 1-го тому “Енциклопедії перекладознавства”, однієї з найвагоміших у світі праць у галузі теорії перекладу, стало непересічною подією, на яку давно чекали українські перекладознавці та фахівці зі суміжних дисциплін, спеціалісти з усного та письмового перекладу, локалізації, транскреації та редагування, аспіранти і студенти.

Рецензована праця ‒ це переклад енциклопедії, яку видало незалежне видавництво наукової літератури із суспільних та гуманітарних наук “Джон Бенджамінс паблишинг компані” (John Benjamins Publishing Company) в чотирьох томах за редакцією Іва Ґамб’є та Люка ван Дорслара із залученням великого міжнародного колективу провідних фахівців з різних напрямів перекладознавства. Енциклопедія вміщує невеликі оглядові статті, сформовані за цікавим таксономічним принципом взаємозв’язку з ключовими словами онлайнової перекладознавчої бібліографії Benjamins’ Translation Studies Bibliography. Кожну статтю доповнює список додаткової літератури. Водночас із друкованою, існує й онлайнова версія енциклопедії, яку автори періодично переглядають і оновлюють. У першому томі енциклопедії розміщено 74із 175 статей.

Над українським проектом під керівництвом та за редакцією Олександра Анатолійовича Кальниченка та Леоніда Миколайовича Черноватого працювало кілька провідних перекладацьких кафедр України: кафедра перекладознавства імені Миколи Лукаша Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна, кафедра перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура Львівського національного університету імені Івана Франка, кафедра англійської філології та перекладу Київського університету імені Бориса Грінченка і кафедра перекладу, прикладної та загальної лінгвістики Центральноукраїнського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. На жаль, виходу в світ цього фундаментального видання не дочекалася професор Роксолана Петрівна Зорівчак, яка не лише працювала над перекладами, але й натхненно допомагала в організації проекту.

Загалом до проекту було залучено 45 перекладачів. Варто відзначити ретельність, з якою редактори прагнуть зробити перекладачів “видимими”, шанобливо називаючи їх “авторами українських перекладів” і вказуючи їхні імена у загальному списку, у змісті та в кожній статті відразу після імені автора.

Енциклопедія охоплює широковживану перекладознавчу термінологію (наприклад, автопереклад, адаптація, відкритий та закритий переклад, одиниця перекладу, норми перекладу, перекладацькі стратегії і тактики, повторний переклад), окремі інтердисциплінарні аспекти (наприклад, герменевтика і переклад, етика і переклад, журналістика і переклад), жанрово-типологічну таксономію (аудіовізуальний переклад, драматургічний переклад, послідовний усний переклад, політичний переклад, релігійний переклад, юридичний переклад), підходи до перекладу (етнографічні, інтерпретативний, когнітивні, функціоналістські), галузі перекладознавства (історія перекладу, соціологія перекладу, прикладне перекладознавство, теорія усного перекладу). Щоб уникнути неоднозначності тлумачення, назви основної статті та перехресних статей подаються англійською та українською мовами.


Самоцінна частина проекту ‒ редакторські примітки. Частина з них враховує специфіку українського перекладознавчого дискурсу. Зокрема, у примітках редактори подають інформацію про бібліографічні покажчики українських перекладознавчих праць (с. 7), уточнюють, що першим у світі дослідником автоперекладу був О.М. Фінкель, а не словак Антон Поповіч (с. 17), детально пояснюють термін revision,подаючи множинні українські відповідники (с. 22). Ще одне призначення приміток ‒ уточнити інформацію або розгорнути ілюстративний матеріал (с. 24‒26).

Список додаткової літератури подається мовою оригіналу, однак якщо твір існує в українському перекладі, редактори подають відповідний лексикографічний опис. Як і оригінальне видання, українська перекладна версія існує онлайн та вдрукованому варіанті, ознайомитись з яким можна на сайті видавництва “Нова Книга”. Такий формат значно розширює читацьке коло і робить енциклопедію вагомим внеском у науково-методологічне забезпечення кафедр перекладознавства і перекладу ВНЗ України.

Хочеться привітати всіх колег, причетних до появи цього видання, яке безсумнівно сприятиме активізації перекладознавчих досліджень у нашій країні, і побажати повної реалізації проекту у чотирьох томах у найближчому майбутньому.


Оксана Дзера, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри перекладознавства і контрастивної лінгвістики імені Григорія Кочура Львівського національного університету імені Івана Франка

Featured Posts